КАКВО ОЗНАЧАВА ДУМАТА "УКРАЙНА"

УБВісті виходять з червня 1998

УБВести излизат от юни 1998


 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 




ГОЛОДОМОР – СТРАШНА IСТОРIЯ УКРАЇНИ 20 – 30-Х РОКIВ XX СТОЛIТТЯ
Розповідь Олі Конової на конференції «Драгоманівські студії» про пережите її бабусею

Софія, 05 жовтня 2018.- Голодомор, голодовка – життя українського народу в 20-тi та 30-тi роки минулого столiття. Нам зараз важко уявити, що то було.

В мене в пам‘ятi спливають дитячi згадки розповiдей моєї бабусi Мельник (Мазур) Мотрі Михайлiвни, 1904 року народження. Вона була красивою i мудрою жiнкою. Саме таїї мудрiсть врятувала нашу родину i сусiдську дiвчинку Параску, яка лишилась зовсiм сама, сім’я якої вимерла жахливою голодною смертю.
Також згадую пiдручники iсторiї, де я дитиною любила розглядати малюнки трактористiв, доярок, якi вони там були зображенi гарнi, добре вбранi та щасливi i завжди усміхнуті. А в моєї бабусi Мотрi ще з молоду зуби повипадали…
Ще дiвчиною Мотрю видали замiж за Iвана Мельника. Iван – парубок з хазяїв, дуже розумнi люди, працьовитi, малиь землю, худобу, хату, двiр, хлiви. Здавалось би, молода сiм‘я, малесенькi дiтки, живiть щасливо…
Але десь далеко в Москвi, в Петербурзi вибухнула революцiя, бiльшовики пiдняли народ на повстання – вся влада народу! Добралися до України – «вiдiбрали геть усе – розказувала бабуся – з хати винесли все: полотно, рядна, подушки, посуду, нiчого не лишили, навiть хлiви порозбирали на дошки i забрали». Менi було незрозумiло - «все для народу», а забирають все у людей? Що за влада?

В селi зробили п‘ять колгоспiв. Об‘єздчики на конях щоранку об‘їжджали хати i виганяли людей на роботу у колгоспи. Нема значення, що маєш немовля, маленьких дiток, чи ти хворий, чи доглядаєш за хворим – геть на роботу! Зранку до вечора на роботi в колгоспi, а що тi дiтки самi в хатi, їсти нема нiчого, хата пуста, холодна. Не дай Бог вiзьмеш зернину чи горошину з колгоспного поля – визвуть i бiльше тебе нiхто не побачить… Люди стали зникати… Насамперед хазяї десь подiлися. Визвали у воєнкомат, i зник… Таким чином, зник  Мотрин брат Федiр, визвали i бiльше його нiхто не бачив… Iван злякався, втiк, спочатку в Київ, а потiм в Москву… аби пережити…У Мотрi було п‘ятеро дiтей. Двоє дiток поховала – Сашка i Галю. Сашковi було пiв року, тiльки-тiльки почав посмiхатися i любив, щоб з ним гралися i щоб йому спiвали. За ним i Галя, вже чималенька – мало виповнитись три роки, ходила в ясла. Захворiла, бiлого хлiбчика просила, нема, не дали. Поховали Галю. Бабуся до смертi їх згадувала, все повторяла «аби менi сказали – бiжи гола й боса до Лєнiнграду, їй Богу б добiгла, аби хоч би глянути на них…» Лiда, Коля i Люся вижили. Дякувати Богу i їхнiй матерi, яка ходила на роботу у колгосп в чоловiчих грубих сорочках, закочувала довгi рукава i по жменьцi зерняток ховала в них. Товкла тi зернята i варила вариво. Дiтям давала, аби не вмерли з голоду, а про себе не думала. Впала, лежить… Дiти плачуть, а їй все рiвно, нема емоцiй. Чула тiльки голос матерi «Мотрю, на кого ти їх кидаєш…» «Щось тепле наливає мати в рота, а не ковтнеш, тiльки блювання… Вранцi таки встала, Бог не дав умерти» – розказувала бабуся.Щоранку колгоспнi пiдводи об‘їжджали село, збирали людей, що повмирали з голоду, по хатах, по вулицях… З колгоспу щодня вдосвiта посилали чоловiкiв на кладовиськo копати ями. Поки колгоспнi пiдводи звозили померлих, то люди вже наповнювали ями, ховали своїх померлих з голоду родичiв. Страшна iсторiя. Але така вона була в Українi…Малою менi було жахливо i страшно слухати такi розповiдi. Я питала бабусю, а куди все з поля дiвали. А вона – «як куди, товарили все на ешелони i на Москву». Мене не покидала думка, що то за люди були, що довели український народ до такої жахливої голодної смертi. Що то за влада? А в пiдручниках iсторiї – «Радянська влада дбає про свiтле майбутнє свого народу…»

ЩЕ ДО ТЕМИ:
ГОЛОДОМОР – ЦЕ НЕ ТІЛЬКИ 7 МІЛЬЙОНІВ ЖИТТІВ