Б О Л Г А Р С Ь К І.. В І С Т І
Шануймося, браття, бо ми того варті. (Тарас Шевченко) 
  
БУВісті ВИХОДЯТЬ з червня 1998 р. БУВести ИЗЛИЗАТ от юни 1998 г.

 



 

 

 

 

 



УКРАЇНСЬКА ТРАДИЦІЙНА ВИШИВКА
Софія, 15 червня 2010.- Вишивка — один із давніх і найпоширеніших видів народного декоративно-прикладного мистецтва. Археологи стверджують, що на теренах України вишивка існує ще з часів трипільської культури.
Давнє поширення вишиваного одягу на території України засвідчують зображення скіфів на знаменитій кульобській вазі, де можна розрізнити сітчасті візерунки, ромби, кола, хрести. Металеві фігурки так званих "танцюристів" із Мартинівського скарбу на Черкащині (ІV ст. н. е.) мають на пазусі сорочок широку манішку з сітчастим орнаментом, яка сягає від коміра до пояса. Подібна манішка – на бронзовій статуетці з-під Хорола на Полтавщині (VІ-VІІ ст. н. е.). 
Арабський мандрівник Ібн-Фадлан у своїй оповіді про русів Х ст. зазначає, що вони мали вишитий одяг.
Вісім віків живуть легенди про незвичної краси посаг, яким здивувала Францію  донька Ярослава Мудрого -  Анна Ярославна (ХІ ст.). Не перед парчевими шатами завмирали французи, а перед вишиванками.
У часи Київської Русі мистецтво художньої вишивки дуже високо цінувалося. Сестра Володимира Мономаха Анна-Янка організувала в Києві, в Андріївському монастирі, школу, де молоді дівчата вчилися вишивати золотом і сріблом.
Французький мандрівник Жільбер де Лануа, який перебував у ХV ст. на території України, згадував, що рукавиці і шапки руські були оздоблені вишивкою.
Збереглися вишивки також і з козацьких часів (ХV- ХVІІІ  ст.).
В українській вишивці кохався і Тарас Шевченко. Він збирав її зразки, робив замальовки з рушників. Багату колекцію волинських рушників зібрала Олена Пчілка, українська письменниця й етнограф. Вишивали і діти Олени Пчілки — Леся Українка та Ольга Кривинюк.
В Україні розрізняють понад сто технік одностороннього та двостороннього вишивання. Українському народному вишиванню властиві мініатюрність, ювелірна чистота виконання, надзвичайне багатство регіональних і локальних варіантів, яке відбиває культурну специфіку кожної з українських земель.
У ХХ ст. багатоманітність технік поступово витісняються вишиванням хрестиком і гладдю. Широко вживаються рослинні геометризовані мотиви, найчастіше зображення троянди. Основне застосування вишивки поступово переходить від одягу до прикрашування інтер’єру – подушок, скатерок і, передусім, рушників.
З часом на різних українських територіях вишивки зазнавали змін у мотивах і барвах, однак при цьому не втратили оригінального власне українського стилю, тому їх не важко розпізнати серед вишивок інших народів – слов’янських і неслов’янських.
Найпоширенішими кольорами української вишивки є червоний і чорний. У деяких місцевостях до червоної і чорної барв вишивки додають ще жовту, жовтогарячу, зелену та синю. Рідко вживають срібні, золоті й сірі нитки. Взагалі багатство барв збільшується з півночі на південь.
Серед прекрасних зразків українського мистецтва – чорна вишивка Борщівського району, що на Тернопіллі. На сорочках скісними смугами по рукавах і на грудях ідуть рослинні орнаменти або виключно чорного кольору, або з дрібними вкрапленнями синього, вишневого, фіолетового, жовтого кольорів, що нагадують насіння у весняній ріллі. Усі дослідники борщівської сорочки пов’язують специфічність її узору й кольору з подільськими чорноземами. А в одному з сіл записано легенду, що має історичне підґрунтя.
Під час одного з нападів турків на українські землі в пониззях Збруча було вирізане все чоловіче населення. Приречені на самотність дівчата, оплакуючи своїх наречених, постановили впродовж семи поколінь носити за ними жалобу. Тому тут навіть шлюб брали в чорних сорочках.
Сорочка, вишита матір’ю, оберігала від зла, служила згадкою про рідну домівку, нагадувала про тепло материнських рук і любов матері. А кожна дівчина мусила собі на придане приготувати до шістнадцяти сорочок — і святкових, і для роботи.
Після заручин дівчина вишивала сорочку для молодого, яку він повинен був одягнути на весілля.
Зазвичай в Україні сусідам неодмінно показували посаг, виготовлений дівчиною на виданні. Дати рушники — традиційно означало згодитися на шлюб і готуватися до весілля. Рушники подавали і брали, коли йшли свататися, пов’язували молодих, прикрашали гільце на дівич-вечорі, на рушники ставали молоді. Рушником обв’язували ікону, якою благословляли молодих, на ньому виносили весільний коровай.
Наші дідусі та бабусі пам’ятають звичай: коли син вирушав у далеку дорогу, мати дарувала йому рушник, щоб рятував від лиха, щоб нагадував йому про рідну домівку. Син приймав рушник і цілував хліб. І сьогодні почесних гостей зустрічають у нас хлібом-сіллю на вишитому рушнику.
Відомо, що оберегом від зла був український віночок, який дівчата сплітали з живих квітів. До віночка в’язали кольорові стрічки, а по краях — білі стрічки, символ чистоти. На лівій стрічці внизу вишивали сонце, а на правій — місяць. Ці солярні знаки були головними оберегами голови дівчини. Стрічки оберігали дівчину від злого ока.
Антоніна Якімова

ТРАДИЦИОННА УКРАИНСКА ШЕВИЦА
Шевицата е един от най-старите и най-разпространените видове на народно декоративно-приложно изкуство. Археолозите твърдят, че на територията на Украйна шевицата съществува още от времето на  трипилската култура.
За присъствието на бродираното облекло на територията на Украйна от най-древни времена свидетелстват изображенията на скитите върху прочутата кулобска ваза, на която се различават везби под формата райета, ромбове, кръгове и кръстове. Металните фигури, така наречените "танцьори" от Мартиновското съкровище на Черкашчина (IV в.н.е), на лицевата страна на ризите имат широки ширити на райета от яката до кръста. Подобните ширити има върху една бронзова статуетка от Хорол на Полтавшчина (VI-VII в.н.е).
В разказа си за русите, арабският пътешественик Ибн-Фадлан споменава, че те са имали бродирано облекло.
Вече осем века живеят легенди за неописуемо красивия чеиз, с който Анна Ярославна (ХІ в.) - дъщерята на Ярослав Мъдри, изненада цяла Франция. И французите са се възхитили не от скъпоценното облекло от брокат, а от шевиците.
По време на Киевска Рус изкуството на художествената шевица се цени много високо. Сестрата на Володимир Мономах – Анна-Янка, организира в Андриивския манастир в Киев училище, където младите момичета се обучават да бродират със златни и сребърни конци.
Френският пътешественик Жилбер де Лануа, който през ХV в. посещава Украйна, споменава, че ръкавиците и шапките на русите са извезени.
Запазени са шевици и от казашките времена (ХV – ХVІІІ в.).
В украинската шевица е бил влюбен и Тарас Шевченко. Той е събирал образци, рисувал е от бродирани кърпи.
Богата колекция от волинските бродирани кърпи е притежавала Олена Пчилка - украинска писателка и етнограф. Децата й - Леся Украинка и Олга Кривнюк, също са умеели да бродират.
В Украйна има над сто техники за едностранна и двустранна шевица. За украинската народна шевица са характерни миниатюрност, изтънчено изпълнение, огромно богатство на регионални и местни варианти, което  определя културната специфика на всеки украински край.
През ХХ  в. разнообразието от техники постепенно се заменя от шевицата на кръстат бод и прави линии. Много се използват геометрични мотиви и мотиви от флората като най-често се употребява изображението на трендафила. Използването на шевицата постепенно преминава от облеклото към  украсяване на интериора – възглавниците, покривките и най-вече кърпите.
С времето в различни кътчета на Украйна шевиците се променят като мотив, цвят, но, въпреки всичко, не губят оригиналния си украински стил, затова не е трудно да бъдат различени измежду шевиците на други народи – славянски и неславянски.
Доминиращите цветове в украинската шевица са червеният и черният. В някои райони към червените и черните багри на шевицата се добавят също така жълтия, оранжевия, зеления и синия, като богатството на цветовете се  увеличава от север на юг. Рядко се употребяват златни, сребърни и сиви конци.
Сред най-красивите образци на украинското изкуство е черната шевица, разпространена в Боршчив (близо до гр.Тернопол, Западна Украйна). Ръкавите и горната част на тези ризи са бродирани със скосени линии с орнаменти от растенията, които от своя страна са или изцяло в черно и или с малко синьо, яркочервено, виолетово и жълто, като всичко това  прилича на семена върху пролетна почва. Всичките изследователи на боршчивските ризи свързват спецификата на везбата и цвята с черноземите от Подилля. Но в едно от селата е записана легенда, основана на историческо събитие. При поредно нахлуване на турците в низините на река Збруч е било избито цялото мъжко население.  Обречените на самотност момичета оплаквали своите  любими и се заклели, че ще ги оплакват седем поколения. Затова тук, в този край, дори са се венчаели, облечени по черните ризи.
Говори се, че ризата, избродирана от майка, предпазва от зло и е спомен за родната къща, напомня за топлотата на майчините ръце и любовта й.
А някога всяко момиче е трябвало да приготви за чеиза си не по-малко от шестнайсет ризи – за празник и всекидневие. След годежа момичето е бродирало риза за младоженеца, и той е трябвало да я облече в деня на сватбата.
Приготвеният от момичето чеиз обикновено се показва на съседите. Да дадеш бродирани кърпи означава, че бракът е уговорен и предстои да се подготви сватбата. Кърпите са се подарявали на годежа, те са се връзвали на младоженците и са украсявали клонки по време на седенки, а също така по време на сватбата, върху кърпите са стъпвали младоженците. С кърпите са се окичвали иконите,  с които се благославят младоженците, а също така върху тях са поставяли сватбения кравай.
Нашите баби и дядовци помнят обичая, когато синът тръгва на далечен път, майка му подарява кърпа, която да го пази от зло, и да му напомня за родната къща. Синът поема кърпата и целува хляба. И до ден днешен у нас важните гости се посрещат с хляб и сол, сложени върху бродирана кърпа.
Известно е, че украинският венец, изплетен от живи цветя, също е пазел от злини. Към него се връзват цветни ленти, а двете бели ленти от краищата се смятат за символ на чистотата. Върху лентата, завързана от лявата страна, бродират слънце, а от върху дясната – луна. Тези соларни знаци са основните пазачи на главата на момичето.
Антонина Якимова
(Превод Олга Сорока)




   

"УКРАИНСКА ШЕВИЦА" ПОЧЕТОХА ПОСЛАНИЦИ НА ГРУЗИЯ, МОЛДОВА, БЕЛАРУС И ЕСТОНИЯ И КМЕТ НА ИХТИМАН>>>

УКРАЇНСЬКА ГРОМАДА В БОЛГАРІЇ
>>>