УБВісті виходять з червня 1998


УБВести излизат от юни 1998

ВИЙШЛИ У СВІТ «УКРАЇНСЬКО-БОЛГАРСЬКІ ВІДНОСИНИ: ОФІЦІЙНА І КУЛЬТУРНА ДИПЛОМАТІЯ (1918-1944)»
Київ, 15 липня 2021.- Рада представити спільну монографію «Українсько-болгарські відносини: офіційна і культурна дипломатія (1918-1944)». Щойно з друкарні! Про це зазначила у Фейсбуці Анна Тертична, одна з авторів видання.
Для дипломатів унікальність дослідження в тому, що це перша спільна монографія Комісії істориків України і Болгарії, яка вперше комплексно висвітлює українсько-болгарські міждержавні та культурні відносини у період між Першою та Другою світовими війнами. Період, який довгий час спотворювався радянською історіографією, а доступ до першоджерел був неможливим.

Склад посольства УНР у 1918 році: сидять (зліва-направо) - генерал Борис Бобровський, посол Олександр Шульгін, радник Федір Шульга; стоять (зліва-направо) - судовий чиновник Юрій Драган, молодший дипломат Юліан Налисник, молодший дипломат Йоаникій Додул, стенографістка М.Пчелінська, секретар Василь Драгомирецький, молодший дипломат Дмитро Шелудько та молодший дипломат Петро Сікора.

У виданні також висвітлено такі аспекти:
- комплексний аналіз історіографії України і Болгарії щодо українсько-болгарських відносин міжвоєнного періоду;
- системний огляд українських і болгарських архівних джерел;
- діяльність Союзу за визволення України в Болгарії у період 1914-1918 рр.;
- значення Берестейського мирного договору та Українсько-Болгарського Додаткового протоколу як правових підвалин визнання УНР на міжнародній арені;
- розвиток дипломатичних взаємин між Царством Болгарія і Української Народної Республіки;
- становлення культурно-інформаційної роботи дипломатичних представництв Царства Болгарії в Києві та УНР в Софії;
- спроби більшовиків встановити офіційні відносини з Царством Болгарія;
- культурно-інформаційна діяльність української еміграції та представників УНР в Царстві Болгарії як інструмент боротьби за українську ідею.
На моє переконання, особливу цінність становлять ілюстрації (справді унікальні архівні фотографії і документи), а також додатки, серед яких міжнародні договори, інтерв’ю та спогади першого болгарського посла в УНР І.Шишманова, промова Посла УНР в Болгарії О.Шульгина під час вручення вірчих грамот царю Фердинанду, спогади українських дипломатів Ю.Налисника, Д.Шелудька, О.Лотоцького, тогочасних лідерів української громади в Болгарії Г.Крупицького, В.Филоновича, М.Паращука і ще багато іншого…
Занурення у тему історії українсько-болгарських відносин дає підстави стверджувати, що культурна (інформаційна як її називали тоді) робота займала важливе місце в ієрархії зовнішньополітичної діяльності УНР. Саме завдяки популяризації України, її історії, культури, мистецтва, літератури, тогочасні українські дипломати розраховували на формування кола симпатиків і надійних міжнародних партнерів. А це - запорука визнання права українського народу на незалежність і самостійність. Це підтверджується як в ухвалах нарад послів (1919 і 1920 рр.), так і у працях О.Липинського, С.Томашівського і О.Шульгина, яких обґрунтовано можна вважати теоретиками української культурної дипломатії. А вагомим доказом системного прояву державницької політики з популяризації України є збірка часописів «Украинско-български преглед», який видавало посольство УНР в Софії у 1919-1920 рр. за кошти державного бюджету (є архівні підтвердження фінансових звітів дипустанови).
Більше того, навіть перебуваючи в еміграції, Уряд УНР надавав кошти власним представникам в Царстві Болгарії для проведення культурно-інформаційних заходів через культурні об’єднання українських емігрантів. Завдяки цьому у 1920-1940 рр. у Болгарії:
- відзначалися «Дні державності УНР» (прототип сучасних прийняттів);
- проводилися тематичні літературні і мистецькі вечори;
- видавалися українсько-болгарські часописи;
- публікувалися матеріали в болгарській пресі про Україну та її право на незалежність;
- була сформована Українська бібліотека в Софії та у регіонах;
- організовувалися радіоконцерти української музики;
- вшановувалися Тарас Шевченко, М.Драгоманов, С.Петлюва, М.Грушевський;
- названо вулицю іменем Тараса Шевченка в Софії (1936);
- діяли українські драматичні колективи;
- проводилися акції протесту проти Голоду в Україні 1933 р., спричиненого зумисною політикою більшовицької влади.
Безперечно, багато нового про діяльність першого посольства Царства Болгарії в УНР та посла І.Шишманова, учня і зятя М.Драгоманова у дослідженнях проф.І. Матяш. Дуже цікавим є матеріал І.Манасієвої про внутрішньополітичну ситуацію в Болгарії на тлі ухвалення рішення про підписання Брест-Литовського мирного договору і про сприйняття України в болгарському політикумі і суспільстві.
Готуємося до презентації і будемо раді бачити науковців, дипломатів та друзів-болгаристів.
Висловлюю від свого імені, і від імені усіх авторів, вдячність за допомогу і сприяння Віталій Москаленко, Валерій Власенко, Olena Koceva, Оля Сорока, Vasil Zhukivskyi, Олена Чмир, Rayna Kamberova та багатьом іншим колегам і друзям, які всіляко допомагали і підтримували цей проєкт. Окрема вдячність проф. Ірині Матяш за винятковий шанс долучитися до системного пошуку і відновлення маловідомих сторінок історії України та українсько-болгарської співпраці.
Видання підготовлене у співпраці Інституту історії Національної академії наук України, Фонду Президентів Національної бібліотеки України імені В.І.Вернадського, Наукового товариства історії дипломатії та міжнародних відносин і Посольства України в Республіці Болгарія.(УВісті)